|
Закінчувався ще один навчальний рік. Йшла підготовка до іспитів. Навчався я в школі як міг, а міг я не дуже. Звичайно, мої батьки від цього були не в захваті, а вчителям, як мені здається, було неважливо.
Взагалі, мені не подобалося вчитися. Крім уроків праці і фізкультури- не було жодного предмета, який би любив.
Склавши іспити на трієчки загалом, як і в усі попередні роки, я перейшов до восьмого класу. Грюкнувши шкільними дверима я пішов на літні канікули.
Вільного часу стало багато. Звичайно, допомогу по господарству з мене і брата Сергія, ніхто не знімав. Прибирання в будинку і у дворі, (а жили ми в селі) городи, домашнє господарство- багато в чому було на нас. Батьки з дитинства нас привчали до праці. Дітей в сім'ї було шестеро- три старші доньки і три молодших сина. Я і брат близнюк Сергій, були наймолодшими. Старші розлетілися хто-куди, тільки сестра Галя, коли вийшла заміж, лишилася жити в нашому селі. Сергій і я, залишалися з батьками.
На літо особливих планів не було- річка, рибалка, футбол, побігати в балці, побродити по руїнах і покинутим будівлям...
Було у мене кілька хороших друзів, з якими ми, іноді, лазили де попало і, як говорили дорослі- "робили шкоду".
Одного разу, ми з Олександром Майборода, (далі просто Саня), пішли повештатися по "цікавим місцям". І натрапели на якийсь напів-занедбаний будинок, біля тракторної бригади. Будівля виглядала цілою, але кілька її кімнат були абсолютно порожніми. Тільки в одній був стіл, на якому стояв старенький телефонний апарат. Я підняв трубку- в ній чулася тиша. До апарату підходив короткий дріт, другий кінець якого нікуди не був підключений.
-Ну хто ж такі речі залишає без нагляду?..- подумав я.
Все ж цілком взяти апарат ми не ризикнули- покласти нікуди, а нести в руках-раптом, хтось побачить... Я відірвав трубку разом з дротом, засунув її за пояс штанів і ми поспіхом пішли. Побродивши ще трохи, пішли по домівках. Вдома я поклав трубку подалі, щоб батьки побачивши її, не задавали різних питань.
Минуло кілька днів... Про трубку я вже забув.
Якось увечері, відкривши ящик столу, де знаходилася різна дрібнота (деталі, батарейки...) я натрапив на пружинку від старої кулькової ручки. Трохи розтягнувши, я під'єднав її до великої круглої батарейки. Прикольно було спостерігати, як пружинка розжарилася. Про те, що пружинка представляє для батарейки коротке замикання і та сідає миттєво- я особливо не думав, так як тема електрика, рівно як і всі інші теми уроку фізики, мене мало цікавили.
Награвшись пружинкою і батарейкою, я раптом згадав про трубку.
-А що, як батарейку під'єднати до трубки? Сяк-так, зубами, здер ізоляцію з проводів і приєднавши до них батарейку, я почув тихе клацання. Тоді ще не знаючи, яка робоча напруга у телефонного апарату- я подумав, що 1,5 Вольта замало. У батька було кілька ліхтариків. З одного я витягнув плоску батарейку на 4,5 Вольта і приєднав її до трубки. Клацання в навушнику посилилося. Я подув в мікрофон і почув сам-себе.
-Клас!..
І тут мені прийшла ідея підключити дві трубки. Можливо вийде телефон?..
Наступного дня я поділився ідеєю з Саньой і Володимиром Мартинюком, з якими ми збиралися полазити по "злачних місцях". Вовка теж захопився цією ідеєю і навіть запропонував, якщо вийде, протягнути лінію між нами- тоді у нас буде свій телефон. Через кілька днів він свиснув мені через городи. Ми були сусідами, двір в двір, а точніше город до городу. Він простягнув згорток, в якому була замотана ще одна трубка.
-Я ввечері до тебе прийду- спробуємо.- сказав Вовка.
-Де взяв?- запитав я.
-Місця потрібно знати...
Увечері ми зліпили наш телефон. Послідовно підключивши дві трубки і батарейку, почали дути в мікрофони і "альокати". Як не дивно, але все працювало. Через пару днів Вовка притягнув велику котушку дроту- це був якийсь старий трансформатор. Акуратно, щоб не порвати дріт, над сараями і городами, по деревах- ми потягнули один кінець до нього, а другий повернули до мене. Підключивши одну трубку у Вовки, другу- через батарейку у мене, ми знову почали "альокати". Але майже нічого не було чутно...
-Може десь лінія порвалася?- припустив я.
-Та ні, напевно напруги замало, задовгий провід,- сказав Саня.
Я порився в столі і знайшов ще одну таку батарейку. Приєднавши її послідовно- у нас все запрацювало. Ми були дуже раді. Але наступного дня чутність погіршилася.
-Батарейкі сіли,- здогадався я.
Від'єднавши, я по черзі приклав їх до язика- майже не щипали.
-Хоч би від батька не влетіло за ці батарейки.- промайнуло в голові.
Тимчасово ми залишили нашу ідею. Батарейок не було, та й вистачало їх ненадовго.
Деякий час кожен займався своїми справами. Іноді збиралися разом, побродити або погуляти.
Одного разу, я зайшов до Сані додому. Він щось малював. Саня добре малював і почерк у нього був гарний, не те що у мене- як курка лапою...
-Ну, які плани?- запитав він.
-Та поки ніяких...
-А приймач зібрати не хочеш?
-Що за приймач?- запитав я.
-Простий детекторний приймач, він нескладний- всього одна деталь.
-Що це за приймач- одна деталь?
Саня гарно і акуратно на листочку намалював схему детекторного приймача.
-Ти сказав-одна, а тут щось більше намальовано...
-Це антена, це земля, це діод, а це навушник- показав мені на схемі мій товариш.
-Навушник у тебе є, витягни його з телефонної трубки. Діод- я тобі дам, антену і заземлення- зробиш сам, там нічого складного.
-Так я в цьому нічого не розумію, що робити з ним буду?- засумнівався я.
-На, послухай,- десь з-за столу Саня витягнув навушник, провід від якого йшов кудись до вікна.
Я приклав його до вуха- в навушнику тихо звучала музика.
-Ух ти, клас! А батарейка яка потрібна?
Ніяка!- і Саня пояснив мені, що з себе представляє детекторний приймач. Потім він вийняв зі столу коробочку. У ній було декілька різних деталей.
-Ось,- подав мені діод.
-Такий маленький, як же його закріпити?- подумав я.
Ніжки у діода були міліметрів 5. Отримавши від Сані більш чіткі інструкції, загорнувши діод в папірчик і прихопивши схему, я пішов додому.
Вже наступного дня я зайнявся приймачем. На горищі знайшов шматки різного дроту і почав майструвати антену з заземленням. Спочатку коловоротом проколупав отвір в рамі вікна літньої кухні. Потім, з'єднавши кілька шматків дроту, закинув один кінець на дах, інший завів через отвір на підвіконня. Там я планував розмістити свій радіоприймач. Потім, біля вікна, закопав алюмінієву каструлю для заземлення. Провід від каструлі я теж завів на підвіконня. Тільки мені ніяк не вдавалося під'єднати до грубого дроту крихітний діод. Провозившись деякий час, я здогадався доточити до ніжок діода два провідка і добре все обмотав ізолентою. Потім, за схемою, з'єднав все разом.
У навушнику хтось тихо розмовляв...
-І в мене працює,- зрадів я.
Трохи послухавши радіо, задоволений собою, вирішив пройтися в центр. Хотілося з кимось поділитися.
Вечоріло... Я спустився в центр, але так нікого і не зустрівши пішов додому. Кому-небудь похвалитися, мені не вдалося.
Стемніло...
Увійшовши до літньої кухні, я відразу приклав до вуха навушник. Грала музика. Станція, а вона була всього лише одна- "Радіо-Промінь", чулася дуже гучно.
-І ніяке радіо купувати не потрібно...
У будинку крім старого лампового телевізора "Восход-2", ніякої апаратури не було.
На швидку руку я доточив дріт до навушника так, щоб його вистачило до ліжка, вимкнув світло і ліг. Темрява внесла якийсь елемент романтики. Я лежав, слухаючи навушник. Йшла якась музична передача. Одна пісня змінювала іншу. В голову лізли думки про радіо, про радіохвилю, яку я слухав.
- Хтось і якось- це передає?..
-А великий заводський приймач приймає багато станцій,- думав я,- їх теж хтось передає.
Мої думки кудись неслись, неслись... Я заснув...
-Юра, Юра,- легенько за руку трусив мене батько,- вставай, корову на пашу виведи.
Світало ...
-Зараз,- я підвівся з ліжка, на підлозі лежав навушник. Притулив його до вуха- там хтось розмовляв.
-Що це у тебе?- запитав батько.
-Ну... Радіо...- Па, я потім тобі поясню.
-Добре, веди корову.
На швидку руку, я вмився під краном, взяв кілок і молот. Ми з коровою пішли в балку. По дорозі згадався вчорашній день, вечір, радіо, нічна радіохвиля.
Радіо крутилося в голові, не даючи спокою.
В цей же день, мені терміново знадобилося побачити Саню. Я поділився з ним враженнями від вчорашнього.
-Ну класно, займайся!- сказав він.
-А десь, щось почитати про радіо, можна?
-Та море літератури на цю тему, йди в клуб в бібліотеку.
На канікулах шкільна бібліотека була закрита.
Ближче до вечора, я вже гортав сторінки книжечок про радіо. З купи літератури, вибрав кілька, в яких, як мені здавалося, зможу що-небудь зрозуміти. Насамперед я знайшов опис діода. Намагаючись зрозуміти що це, прочитав про нього декілька разів- мало що зрозумів. У книжках було багато різної інформації, а в кінці були простенькі схеми різних, нескладних приладів і пристроїв.
Йшов час. Між іншими повсякденними справами (рибалка, футбол і все інше) я почитував книжки, майже щовечора засинаючи з навушником біля вуха.
Брат бачив чим я займаюся, але це йому було не цікаво.
-Якісь-то діоди, тріоди,- все це не серйозно,- говорив він.
У Сергія була своя компанія. Періодично вони з хлопцями затягували до нас у двір різну техніку. Мопеди, велосипеди з моторчиками та інші залізяки. Потім вони це розбирали, збирали, знову розбирали, знову збирали... Змилені, бігали по всьому двору, намагаючись завести свою техніку. Цей металобрухт смердів, димів, ревів, але їхати нікуди не збирався. Прикольно було спостерігати зі сторони, як ці клоуни розважаються.
-А це серйозно?..- думав я.
І ось настало 1-е вересня. Почався новий навчальний рік.
-Ще 8-й клас,- думав я,- потім потрібно шукати щось інше...
9-й і 10-й класи, в мої плани не входили.
Після уроків, я продовжував слухати моє радіо і читати книжки.
Ми періодично зустрічалися з Саньой, ділилися ідеями.
У розмовах він кілька разів згадав шкільний радіогурток і якихось радіоаматорів. Але це пройшло повз мої вуха.
Закінчувалася осінь, холодало.
Якось раз, на великій перерві, я побачив Саню.
-Загляни до мене додому,- я дещо прикупив,- сказав він.
В цей же вечір я був у нього. Саня показав мені невелику коробочку, приблизно 5 на 10 см. На кришці якої, був напис «Ефір».
-Що це?
-Приймач, тільки потрібна крона для живлення, підключити навушник і тоді можна буде слухати радіо.
-Ну навушник у мене є,- промайнуло в голові.
Саня відкрив коробочку- там була плата з уже запаяними деталями.
-Звідки?
-Це набір,- сказав він,- плата, деталі, антена, корпус- все є. Тільки потрібно спаяти.
-І де цю чудо-техніку можна купити?- загорівся я.
-В «Культмазі», коштує 4 крб. 20 коп.
-А хто паяв?
-Я,- відповів він. На той момент у мого друга вже був і паяльник, і припій, і навіть вимірювальний прилад Ц-20. Паяти він теж уже вмів. Саня відвідував шкільний радіогурток, про який кілька разів мені розповідав і про який я все пропустив повз вуха.
-Сьогодні я намотаю антену,- він показав металевий пруток,- завтра приходь- будемо слухати. Саня пояснив мені, що тут інша антена, феритова. Довгий дріт тут не потрібен.
Ту ніч я не спав- де взяти 4 крб.20 коп?..
Після школи, зібравшись духом, випросив у матері гроші. Було нелегко ... На всякі "ветрибеньки" - гроші в сім'ї не витрачалися.
Уже ввечері, я і моя коробочка були у Сані. Він потихеньку почав впаювати деталі в плату. Сам я цього абсолютно не вмів, але чесно подавав деталі і вивчав схему мого приймача. За пару вечорів все було готово.
З моїм радіо, я не розлучався. Гроші на крону я випросив у сестри Галі, у матері просити- шансів не було.
У школі я продовжував вчитися "як міг". Благо на всі батьківські збори ходила Галя. Ясна річ, після зборів, "секрети" батькам не видавалися. Галя любила мене і Сергія, вона була для нас- як друга мати!
Якби батьки знали правду про мої шкільні "успіхи", то навряд чи б я все це писав...
Я сидів за партою, підпираючи голову долонею лівої руки, і дивився на дошку. Предмет креслення я любив приблизно так, як і всі інші предмети. Тому простягнув дротик від приймача, що знаходиться в нагрудній кишені, до навушника і слухав радіо.
Юрій Анатолійович (так звали нашого вчителя креслення) щось там креслив на дошці, але мене це мало цікавило, мої думки були в радіоефірі. Грала музика, я розслабився і задрімав.
Хтось торкнувся моєї руки...
-Покажи що там у тебе?- поруч стояв Юрій Анатолійович. Він легенько припідняв лацкан мого піджака.
-Вимкни,- спокійно сказав учитель,- і слухай урок, а на перерві, зайди до мене в майстерні.
Юрій Анатолійович був і вчителем праці і "відав" майстернями.
Після уроку, я підійшов до нього. Він подивився на мій приймач і запитав: "Сам паяв?"
-Ні,- відповів я,- паяльника у мене немає і паяти я не вмію, Саня допоміг.
-Навчитеся хочеш?- запитав Анатолійович,- тоді приходь сьогодні після уроків на радіогурток.
-Обов'язково прийду,- зрадів я.
-А на уроках- займайся уроками, ще раз зпіймаю- заберу!
Я розвернувся і зібрався на вихід.
-Фууух, пронесло...
-Почекай!- гукнув мене вчитель,- а ти про радіоаматорів чув?
Я згадав, як Саня іноді розповідав про них. І в книжці, в самому кінці був описаний якийсь радіоаматорський приймач.
-Краєчком вуха...
-Добре,- вже не зовсім слухаючи мене і займаючись чимось своїм, сказав учитель.
Повернувшись додому після занять, я з нетерпінням чекав вечора.
Накрапав неприємний холодний дощ, дув вітер. Я одягнувся тепліше і зібрався на вихід.
-Ти куди?- запитала мати.
-В школу, на гурток.
-Тільки не допізна!
-Добре,- і я вийшов на подвір'я. Тільки-б гурток не відмінили через погоду, думав я, підходячи до школи. Світло, в вікнах майстерень, мене порадувало.
-А, прийшов,- сказав Юрій Анатолійович,- заходь, сідай. Ну, що ти там читав про радіо?
-Та, кілька книжок брав в бібліотеці...
-Щось зрозумів?
-Ну, як Вам сказати...
-Добре, будемо вчитися!..
Учитель розповів, чим займаються на радіогуртку, показав різні інструменти, прилади та деталі, пояснив як користуватися паяльником.
-Тут ми займаємося конструюванням, вчимо схеми, паяємо, а радіорубка знаходиться на другому поверсі,- продовжив учитель.
-Яка радіорубка?- здивовано запитав я.
І Анатолійович коротко ввів мене в курс справи.
Того вечора хлопців в майстерні більше не було, тому, я відразу попрямував до радіорубки.
Я акуратно піднявся слизькими від дощу сходами на другий поверх. Погода ще більше псувалася, відчувалося наближення зими. Увійшов в невеликий коридорчик. Прямо- двері до радіорубки. Відчиивши їх, увійшов всередину.
Те, що відбувалося наступні кілька хвилин складно описати. Те, у що я занурився в ту мить, було чимось новим. Незвичайним, романтичним, наче казковим. У всякому разі, тоді мені так здавалося. Мимоволі промайнув в голові фрагмент з мультфільму "Аліса в країні чудес".
У невеликій, слабоосвітленній кімнаті, було тепло. Біля вікна стояв стіл. На ньому була настільна лампа. Поруч з лампою, стояло велике радіо, з гучномовця якого шуміло і потріскувало.
-Напевно, це і є шум справжнього ефіру, що не дає мені спокою вже деякий час,- подумав я.
За столом сиділи два хлопця- Володя Трокай і Олег Михайленко. Вони були на пару років старші за мене.
Судячи з усього, хлопці тут були не новачками. Володя повільно крутив ручку настройки радіо, в гучномовці- з'явився гучний, не зовсім розбірливий голос. Він швидко записав щось у зошит. Потім взяв мікрофон і сказав кілька фраз. Весь цей час я стояв біля дверей, не зовсім розуміючи, що відбувається.
-Ну, що ти там застиг?- запитали хлопці,- ось стілець- сідай. Це Анатолійович тебе прислав?
Ага, Юрій Анатолійович сказав, що ви мені тут все покажете, а він скоро підійде.
-Ну ось, це- трансивер, так називається приймач і передавач в одній коробці, -Володя знову покрутив ручку настройки радіо.
-Це мікрофон, це апаратний журнал, сюди ми записуємо всі зв'язки. Ось на підлозі- педаль, ногою перемикаєш прийом-передача, ти тільки що бачив. Що і як говорити Анатолійович тобі розповість.
Гаразд, ми підемо. Ти сиди, чекай його, тільки нічого не чіпай руками!
-Не буду. А з ким це ти розмовляв?- запитав я Володю.
-А... Земля Франца-Йосипа,- буркнув він.
Виходячи, хтось із хлопців натиснув на вимикач біля дверей. На стелі запалилася лампа, яскраво освітивши всю кімнату. Відразу зникло відчуття романтики.
-Земля Франца-Йосипа,..- крутилося в голові.
Радіо як і раніше шуміло і потріскувало, я озирнувся по сторонах. Трохи посидів і перебрався на стілець ближче до трансивера, почав його розглядати.
Над великою ручкою налаштування була шкала зі стрілкою. На передній панелі було кілька перемикачів і маленьких ручок з написами. Я звернув увагу на прилад, стрілка якого підстрибувала при потріскуванні в гучномовці.
-Це справжнє радіо,- захопився я.
Трохи вивчивши його, легенько крутнув ручку налаштування, прислухаючись, чи немає кого-небудь за дверима. Мені ж старші товариші, сказали:- нічого не чіпати руками! А я їх "типу" послухав... За дверима все було тихо, тільки в гучномовці почало щось голосно щебетати. Я швидко повернув ручку назад, від гріха подалі. Посидів ще трохи і покрутив ручку в іншу сторону- перевірити що там? Звідкись із глибини ефіру, з'явився гучний, не зовсім розбірливий голос. Послухавши його кілька секунд, повернув ручку назад, мало лі шо...
-На перший раз вистачить,- подумав я, піднявся зі стільця і зібрався йти.
Раптом, відчинилися двері і ввійшов Юрій Анатолійович.
-А що, хлопці вже пішли?
-Так...
-Ну, щось встиг подивитися?
-Трохи...
Анатолійович вимкнув радіо і освітлення і ми спустилися в майстерні. Там учитель дав мені блакитну книжку.
-Бери, вивчай, тільки не промочи- дощ ще не закінчився.
І я пішов додому...
Земля Франца-Йосипа не виходила з голови. Вражень було вагон і маленький візок. Схоже, у мене з'явилося захоплення, хобі...
Повернувшись додому, я швидко відшукав атлас Миру і знайшов на ньому Землю Франца-Йосипа.
-Так... Здорово, але це напевно не саме далеке місце, де є радіоаматори,-
подумав я.
Заснути я зміг тільки під ранок...
Наступного дня взяти книгу в школу, я не ризикнув, щоб не загубити.
Після уроків, я поспішав додому...
Б.Г. Степанов. «Довідник коротковолновіка», був у мене в руках. Швидко продивившись її, я не побачив там ні схем, ні деталей, ні конструкцій. Ця книга була тільки для радіоаматорів і про радіоаматорів. Вона для мене, як для радіоаматора, яким я вже мріяв стати, була найцінніша! Деякі абзаци і навіть сторінки її, я зубрив напам'ять.
До кінця 8-го класу я ходив на радіогурток. Там багато чому навчився. Юрій Анатолійович робив наголос на вивченні схемотехніки.
Мені запам'ятався один випадок. Одного разу, Анатолійович доручив Сані і мені зібрати радіонабір "Контур-80". Плати в ньому були вже запаяні. Потрібно було тільки їх правильно з'єднати між собою і підпаяти зовнішні елементи. У комплекті була схема з описом роботи всіх вузлів і трансивера в цілому.
-Візьми схему і опис, прочитай раз десять, щоб зрозуміти як зконструйований і працює цей трансивер,- сказав мені учитель.
Ага, десять раз,..- подумав я.
Вдома я переглянув схеми і прочитав один раз опис. Не зовсім все зрозумів. Перечитав ще раз... Увечері я пішов на гурток.
-Ну, прочитав, все зрозумів?- запитав Юрій Анатолійович.
-Звичайно!
-Добре, розповідай, що це і як цей вузол працює?- Анатолійович тицьнув олівцем в один з змішувачів.
Я почав щось бурмотіти...
-Зрозуміло, ти скільки разів прочитав?
-П'ять...
-А точніше?
-Два...
-А я скільки раз сказав? Якщо ти хочеш чогось навчитися, що-небудь зрозуміти, потрібно спочатку вивчити матеріал! Якщо потрібно прочитати десять разів, то це десять! Якщо потрібно сто разів, то це сто! Але тобі може і десять достатньо. Тільки не просто читай, а думай- що ти читаєш, аналізуй,- сказав Юрій Анатолійович.
Повернувшись додому, я зробив все так, як сказав вчитель. Схему і опис радіо "Контур-80" я вивчив від початку і до кінця.
В радіорубці, на другому поверсі, я теж бував. Але радіозв'язку проводити мені не вдавалося, хоч я і вивчив регламент радіообміну. Бачивши мікрофона- впадав в ступор і нічого не міг сказати. Все ж таки пару зв'язків в кінці 8-го класу, під наглядом Сані, я провів.
Не багато хлопців заглядало в майстерні. Більшість бігло в радіорубку, потримати мікрофон в руках. В майбутньому, ніхто з них радіоаматором не став.
Закінчувався мій останній навчальний рік. Мене "чекало" яке-небудь ПТУ. Атестат у мене був такий собі... Багато шкільних вчителві були раді "моєму успішному вступу" в ПТУ, неважливо в яке.
І, 1-го вересня 1985 року, я почав набувати спеціальність електрик-зв'язківець, в СПТУ-6 міста Херсона.
На жаль в училищі ніяких гуртків не було. Своїм хобі я займався тільки на вихідних, їдучи до батьків в село. Проте викладачі в моєму новому навчальному закладі, були просто супер! Предмети за спеціалізацією я відразу полюбив. Нові вчителі просто і зрозуміло пояснювали матеріал.
З електротехніки та дротового зв'язку, деякі поняття я вже мав, тому на початку першого курсу, був "типу чогось знаючим". Потім все стало на свої місця. Брак базових знань з математики і фізики давали про себе знати. Але досвідчені викладачі вміли зрозуміло подати матеріал. Я навіть полюбив вчитися! Деяким з викладачів, задавав багато різних питань, на які завжди отримував відповіді! Також в училищі була непогана майстерня-лабораторія. В ній багато чого можна було зібрати своїми руками.
Крім денного навчання за фахом, я ходив у вечірню школу. Там вчителі, розуміючи з ким мають справу, давали по новому матеріал за сьомий і восьмий класи. Особисто мені, це дуже допомогло. І влітку, 1986 року, добре склавши всі іспити і дипломну роботу, я отримав диплом з відзнакою. Спеціальність- електрифікація і зв'язок.
Ще навчаючись в училищі, я частенько проїздом, заскакував в магазин ЦУМ. Там купував детальки на мою майбутню апаратуру, про яку завжди мріяв.
Після закінчення навчання в ПТУ, а ми з Сергієм вчилися разом, тільки на різних спеціальностях, вирішили повернутися в село, до батьків. До армії нам залишався рік.
Брат влаштувався в радгоспі водієм, я- електриком, паралельно закінчуючи вечірню школу.
Я знову почав заходити в гості до Юрія Анатолійовича.
Прикупивши в місті паяльник, деякий інструмент і різні деталі, я на макетній платі спаяв приймач на аматорський діапазон 20 метрів.
Схема була дуже простенька. За запевненням автора, при справних деталях і правильному монтажі, приймач починав працювати відразу. Але не у мене! На схемі було кілька контрольних точок із зазначенням в них напруги. Поміряти мені було нічим, приладами я ще не обзавівся. Знову довелося піти за допомогою до мого шкільного вчителя. Я показав йому схему і плату приймача.
-Не працює, тільки слабкий шум в навушнику,- сказав я.
-Ось проб від тестера, "подай" на вхід підсилювача низької частоти.
У навушнику з'явився гул.
-ПНЧ працює, напевно просто немає генерації,- припустив Анатолійович,- а напруги всі в нормі?-запитав він.
-Так поміряти нічим,- відповів я.
-Ну, ось прилад- міряй!
Я все поміряв. У контрольній точці гетеродина було майже 0.
-Заміни цей резистор,- тицьнув пальцем в схему учитель.
Я по-швидкому перепаяв деталь.
-Ну, що там?
Обертаючи ручку конденсатора змінної ємності, я приклав навушника до вуха.
-Гучніче шумить...
-Ось, під'єднай антену і заземлення,- Анатолійович подав мені два дроти.
У навушнику з'явився шум ефіру, але станцій не було чутно.
-Напевно з частотою теж промахнувся,- сказав учитель.
Він включив радіомовний приймач і знайшов сигнал генератора мого радіо. В гучномовіці голосно свистіло.
-Низьковато, змотай пару витків з котушки гетеродина.
Я швидко змотав з котушки 2 витка.
-Піде,- сказав Анатолійович, знову знайшовши мій сигнал.
-Вдома підгонеш точніше.
Обертаючи ручку налаштування, в навушнику проскочило кілька станцій. Налаштувавшись точніше на одну з них, на моєму обличчі з'явилася усмішка.
-Перший?..
Ага...
-Вітаю!- сказав мій наставник,- не дарма ти сюди ходив...
Так, у мене з'явилася моя перша радіоаматорська "апаратура". Дуже примітивна, проте зроблена моїми руками.
Метод підгонки частоти генераторів, підглянутий мною у Анатолійовича- я взяв на озброєння на довгий час. Придбання вимірювальної апаратури поки не передбачалося.
Працюючи електриком, я познайомився з Віктором Шевченко, він був старший за мене років на 7-8 і набагато досвідченіший в радіосправі.
Якось після роботи, Вітя затягнув мене до себе додому. Одна з кімнат в його будинку була завалена різною радіоапаратурою.
Вся техніка була ламповою, промислового виробництва і на радіомовні діапазони.
Я вже трохи був знайомий зі схемотехнікою на лампах і не дуже зацікавився нею. Відштовхувала громіздкість і висока напруга анодів ламп.
-Вітя, а радіоаматорського нічого немає?- поцікавився я.
-Та ні, я більше люблю слухати музику на хорошій апаратурі.
І Віктор включив приймач, в величезних гучномовцях зазвучала музика.
-Стій!, А ти з Федьой знайомий?- несподівано запитав він.
-Ні...
-На днях я тебе обов'язково відведу до нього- він справжній радіоаматор.
Вже через кілька днів, я сидів у Феді в "комірчині" і крутив його радіо. У нього вже був повноцінний трансивер на один діапазон 160 м, в металевому корпусі, але зі знятою верхньою кришкою. Федя і справді був класним радіоаматором і хорошим конструктором. Радіо він зібрав сам і працював в ефірі мікрофоном і телеграфом. Мій новий друг уже мав радіоаматорський позивний- UB5GLO і ліцензію 3-ї категорії.
-А у тебе що є?- запитав Федя.
-Не великий я радіоаматор, але приймач на 20-ку спаяв,- відповів я.
-У Анатолійовича в радіорубці, бував?
-Багато разів...
-На, "пошуми" позивним колективки- сказав він,- я теж так робив, поки налаштовував трансивер.
Пам'ятаючи свій мандраж при виді мікрофона, я відмовився.
У Федіній "комірчині" теж було чимало радіобарахла і деяка література.
-А трансивер не плануєш?
-Та заліза замало і досвіду трохи,..- відповів я.
-Ну, я тобі щось підкину.
З-під столу він дістав великий телефонний апарат, в пластиковому корпусі.
-З цього тобі потрібна тільки плата. Вона і є- майже готовий трансивер на 160 метрів. Тільки інший ГПД збери.
Цей телефонний апарат називався "Нива-М". Правда опису не було, тільки схема, довелося розбиратися самому.
Настав 1987 рік. Навесні цього року мені з братом належало піти в армію. Медкомісію ми декілька разів вже пройшли, остання- перед самим призивом. Але, несподівано мене викликали до райвійськкомату. Мужик у військовій формі, запропонував мені придбати військову спеціальність.
-Яку, я ж не військовий?
-Скоро їм будеш! Радіотелеграфіст. Азбуку Морзе вчити хочеш?
- Хочу.
Федя часто працював ключем, але як відбувається телеграфний зв'язок, я не розумів.
-А вчитися де?- запитав я.
-Херсонскій ДОСААФ. Там, через кілька тижнів, починається курс радіотелеграфістів.
-Добре, тільки я працюю в радгоспі електриком і закінчую останній клас вечірньої школи.
-Не проблема,- сказав військовий,- на роботу я дам тобі листа, хоч зараз отримаєш розрахунок. У школу теж повідомимо, владнаємо.
У призначений день я прибув в Херсонський ДОСААФ з направленням від воєнкома. Там зібралося багато хлопців зі всієї області. Нас розподілили на дві групи, чоловік по 25-30. Організували житло, проїзд в транспорті і обіди. Сніданок і вечеря були наші.
Хороший був курс! Хочу відзначити двох викладачів нашої групи. Обидва молоді, розумні хлопці, які знають свою справу.
Через три місяці я отримав посвідчення радіотелеграфіста 3-го класу. Тепер я розумів, що там Федя і інші радіоаматори "пілікають".
Ще деякий час до армії, я продовжував займатися своїм хобі, періодично просившичи у Феді детальки- то на те, то на інше. Федя- безвідмовна людина, ділився як деталями, так і знаннями.
Чергова повістка до військкомату не була новиною. У травні ми з Сергієм повинні були йти в армію. Але, отримавши відстрочку тільки в червні, були зараховані в навчальну роту, навчального центру військової частини 03407.
Місто Васильків. Київський військовий округ. Сергій- водій,
я- радіотелеграфіст.
Пройшовши курс молодого бійця, ми склали присягу. Брат відразу відправився в роту "радіобюро" в госп-взвод. А я ще місяць навчався в навчальному центрі, потрібно було підтвердити "класність". Ми, в основному, займалися нарощуванням швидкості прийом-передача і радіообміном. У "гоні" за швидкістю працюючи ключем, я "зірвав руку". Довелося поспіхом освоювати роботу на датчику коду Морзе (ДКМ). Через місяць і я відправився в туж саму роту радіо-бюро, де служив мій брат. Тільки мені треба було нести бойове чергування (БД) на командному пункті.
Не просто було на початку служби- нестатутні відносини в нашій частині процвітали! Вже через кілька тижнів я потрапив на стажування на командний пункт. Це було моїм порятунком від казарменого бардаку... Не довго я стажувався, незабаром, вже самостійно ніс бойове чергування.
Мій "зрив руки", навіть якось допоміг мені. На БД взагалі ніхто не працював ключем, тільки ДКМ.
Там, вільного часу у мене було багато. Я часто тренувався передаючи "сам на себе", тобто без передачі в ефір. Там же, я знайшов схеми нашої радіоаппаратури- Р-140, Р-399 та інших приймачів. Почав вивчати їх, цікаво було дізнатися, як влаштована військова техніка...
До кінця першого року служби, я непогано додав у швидкості прийом-передача. При складанні іспиту на класність, прийняв 140 знаків і передав 160. Далі гнатися за швидкістю сенсу не було. Все одно, "на тому кінці", більше не приймали і не передавали. Я отримав 1-й клас і звання "старший солдат". Подальша військова кар'єра мене не цікавила. В армії я себе не бачив!
На БД, я часто слухав радіоаматорів і ніяк не міг дочекатися кінця служби, хотілося повернутися до улюбленого хобі.
Прийшла весна, хлопці почали говорити про "дембель -89"...
Якось вранці, після сніданку, я бродив по казармі і планував трохи поспати. Увечері заступав на бойове чергквання- хотілося відпочити. Раптом в казарму вбігає Сергій з криками: "Дембель!"
-Збирайся! Їдемо додому,- він простягнув мені папір, за яким вже сьогодні, мене зобов'язані були звільнити.
-Я вже звільнений і тебе не мають права більше тримати- ми ж близнюки.
В цей же вечір, 6 травня, Сергій і я сиділи в плацкартному вагоні поїзда "Київ-Херсон".
Закінчилася наша військова служба.
Після служби в армії я вирішив відпочити місяць-два і потім шукати роботу.
А до свого хобі і незакінченого трансивера на базі "Нива-М", я відразу ж повернувся. І знову багато в чому мені допоміг Федя. Я зібрав гетеродин для радіо і "запустив" трансивер. Скориставшись методом підгонки частоти генераторів, підглянутого мною в Юрія Анатолійовича, все швидко налаштував. Станція запрацювала відразу, але потрібно було додати підсилювач потужності в передавальній частині, 1 Ват- дуже мало.
З'явилася спокуса "похуліганити" в ефірі. Не вистачало нормальної антени.
Батько допоміг мені закопати в городі високу трубу. І ми з ним розтягнули діполь між цією трубою і деревом на вулиці. Довжина вібратора була трохи коротше необхідної. Для повнорозмірною антени- місця не вистачало.
Коли все було готове, пізно ввечері, я ризикнув "шумнуть". Станцій в ефірі було багато, але всі вони були далеко. А тут я почув радіоаматора з Берислава працюючого на "загальний виклик". Я покликав його позивним шкільної "колективки". Ми обмінялися рапортами- ім'я, я дав своє.
-Щось неголосно сьогодні,- сказав мій колега, 5-5.
Дитячого мандражу в мене вже не було-на службі я провів тисячі зв'язків, правда телеграфом.
Збулася моя мрія я став радіоаматором, хоча і нелегально.
Федя запропонував зібрати ще один генератор для роботи телеграфом і додати лампу в вихідний каскад передавача.
- Гу-19 підійде,- сказав він.
-Але, спочатку потрібно оформити ліцензію і позивний!
Як і вся молодь, вечорами я ходив до сільського клубу на танці, почав поглядати на дівчат.
Мою майбутню дружину Наташу, я знав ще з дитинства. Її дідусь і бабуся були нашими сусідами. Всі літні канікули вона проводила у них. Ми дружили.
Одного разу ми з Натой танцювали повільний танець і, як це часто буває, прокинулися якісь почуття...
Пролетіли кілька місяців після армії- потрібно було визначатися з роботою. У селі залишатися не хотілося, та й Ната жила в місті.
Якось в клубі, я зустрів мою однокласницю- вона жила в Херсоні, а на вихідні приїжджала в село до батьків. Ми розговорилися, я сказав, що шукаю роботу. Вона запропонувала спробувати до них, на "напівпровідниковий" завод, там набирали працівників. Я зацікавився і вже в найближчий понеділок був у відділі кадрів заводу. Мені пояснили які документи потрібні. Диплом про закінчення ПТУ я прихопив з собою заздалегідь. Потрібна була ще трудова книжка, отримати її можна було за місцем останньої роботи. Я повернувся в село за відсутніми документами. І зібрав все, що потрібно на перший час для самостійного життя в місті.
У відділі кадрів радгоспу сидів якийсь старий дід.
-Трудову я тобі дати не можу, а ось виписку- зараз надрукую.
Дід заправив аркуш паперу в друкарську машинку і одним пальцем почав тикати по клавішах.
-Так до завтра буде,..- подумав я.
За кілька хвилин він надрукував тільки перший рядок.
-А можна я надрукую? - попросив я,- тільки скажіть коли переводити каретку
(в ДКМ- цього немає).
-Ну спробуй, а то я і бачу погано,- погодився дід.
За пару хвилин я швидко все надрукував. Дід підписався і поставив печатку.
-Лихо! А де ти так навчився?
-Та, було діло...
Уже через кілька днів я працював електриком в третьому цеху, "напівпровідникового" заводу. На місяць довелося зняти квартиру, потім, я отримав кімнату в гуртожитку від заводу.
Незабаром, я отримав і першу зарплату, з грошима стало легше. Тепер міг пригостити морозивом мою майбутню дружину, з якою, ми бачилися щодня.
На вихідні ми разом їздили в Калінінськ до наших родичів, моє хобі теж залишалося там. У гуртожиток свій трансивер я везти не хотів- не дай Бог вкрадуть.
На заводі працювало дуже багато радіоаматорів. З багатьма з них я познайомився і часто спілкувався. Вони пояснили мені, де і як отримати радіоаматорський позивний. Я поїхав в ДОСААФ, розповів хто я, яке відношення маю до радіо. Через декілька тижнів мені видали позивний "спостерігача".
Початок був покладений, але працювати в ефірі я не міг, тільки слухав.
У гуртожитку хтось із хлопців, запропонував піти на курс радіо-телемеханіка. Через тиждень-два, цей курс починався в тій же самій школі, де я навчався до армії на телеграфіста.
Непоганий був курс. Вчилися ми вечорами, три рази на тиждень, по три години на день, на протязі року. Охочих було достатньо. Набралося дві групи, чоловік по п'ятнадцять. "Публіка" зібралася різна. Людей маючих поняття в електриці було небагато, а до радіотехніки- відношення мали всього пару чоловік.
Як інженер, наш викладач може був і не поганий, але як учитель ніякий!..
Пам'ятаю, якось два-три дні він був відсутній. Дві групи з'єднали в одну. Заняття вів викладач паралельної групи.
Різниця була колосальною!.. Паралельній групі пощастило більше! Але тут мене добре виручала заводська бібліотека. Та й багато хлопців на заводі, могли дотепно пояснити новий матеріал. Через рік я закінчив курс і отримав 3-й розряд радіо-телемеханіка.
На заводі я вже працював наладчиком. Ця спеціальність набагато цікавіше.
Новиною, про отримання позивного спостерігача, я поділився з заводськими колегами радіоаматорами.
-Що, до сих пір нормальний позивний не отримав?..
І мене направили в потрібне місце, до потрібної людини.
У держ-інспекції електрозв'язку, тою самою, потрібною людиною, був Олексій Степанович Кулик- дуже добрий мужик.
Я показав йому мій позивний спостерігача-коротковолновіка, сказав, що давно маю справу з радіо, працював на шкільній колективної радіостанції- UK5GZV.
-А трансивер у тебе є?- запитав Олексій Степанович.
-Є, тільки на 160 метрів. І телеграф я теж знаю!..
-Чого так довго тягнув? Четверта категорія у тебе в кишені.
Він дістав якусь книгу, щось подививсяв ній, потім на листку написав-UB5GPU.
-Ось твій позивний, 4-а категорія. Можеш працювати в ефірі, за ліцензією підійдеш через кілька днів.
На початку 90-х, вже ніхто нічого не перевіряв, в країні почалися великі зміни. Так, через довгі 7 років, після того як у мене з'явилося хобі, збулася моя мрія-я став радіоаматором.
У найближчий вихідний я поїхав в Калінінськ і похвалився своєю новиною всім-кому міг. В першу чергу Юрію Анатолійовичу і Феді. Дві ночі безперервно, я сидів в ефірі і працював вже своїм офіційним позивним-UB5GPU.
У гуртожитку зі мною в кімнаті, жили ще два хлопця. Один з них- Сергій Фурса. Він теж у школі ходив на радіогурток. Але потім закинув радіо. Не знаю як, але мені вдалося його знову зацікавити. І він вирішив відразу "по-дорослому"... Зібрав UW3DI другий варіант і запустив його на 160 метрів. Вище працювати не дозволяла 4-я категорія, яку він отримав майже разом зі мною, позивний- UB5GPT. Між двома сусідніми дев'ятиповерхівками і нашим гуртожитком, ми розтягнули Дельту на 160м. Ночами безперервно Сірьога сидів в ефірі.
Але, після мого від'їзду з гуртожитку, він закинув радіо. Так і недобудований трансівер- продав. Ми спілкувалися з ним ще дуже довго, але до радіо він більше не повернувся.
У серпні 1990-го ми з Натой одружилися. Дружком на нашому весіллі був мій старий друг Саня Майборода. Батьки організували нам гарне весілля. Після одруження я переїхав до моєї молодої дружини. У неї була "своя" кімната в двокімнатній квартирі. Мати дружини, а тепер вже і моя теща, сказала що десь в центрі міста є якесь житло, через час воно звільниться і ми зможемо переїхати туди. А поки, ми залишалися з батьками дружини.
Пам'ятаю ми з дружиною, якось вийшли прогулятися і зустріли моїх земляків- братів Кубракових. Ми не бачилися років зо три. Розговорилися. Саня і Колька, так звали моїх односельчан, сказали, що у вересні починають вчитися в машинобудівному технікумі. Туди ще триває набір. Можна піти до приймальної комісії і все дізнатися.
Я не дуже цим зацікавився, зате Ната- дуже! А хто ж буде сперечатися з молодою дружиною?..
Вже наступного дня ми подали документи в технікум. Атестат про закінчення середньої школи у мене був не дуже... І я доклав до нього диплом ПТУ- там картина була інша.
Ось так, наш "медовий місяць" пройшов в підготовці мене до вступних іспитів в технікум, які я здав і став студентом першого курсу машинобудівного технікуму.
У країні почалися великі зміни. З роботою ставало все гірше. Я перейшов працювати на "електромаш" завод, електриком. Там ще непогано платили.
Через якийсь час, ми з дружиною переїхали в свою квартиру. Це був приватний будинок на дві сім'ї. У нас було дві кімнати. Веранда, коридор та санвузол були загальними. Внизу, під будинком, було напівпідвальне приміщення з двох кімнат- підвал і котельня. В котельні окрім, котла нічого не було. Там я і обладнав собі "радіорубку".
Перевіз свою апаратуру і розтягнув через сусідський двір антену типу довгий провід. Біля входу в будинок був невеликий палісадник, в ньому я забив в землю три кола закільцювавши їх шиною. Це "заземлення" я завів в свою радіорубку. Звичайно це була не радіоземля, але хоч щось... Свій трансивер я трохи переробив і облагородив. На заводі мені зробили хороший корпус і пофарбували його. У вихідному каскаді ГУ-19, я замінив на 2х 6П15П. Вийшла невелика, компактна конструкція, з вихідною потужністю 10 Вт. На цьому трансивері я працював близько 3-х років.
Перший семестр в технікумі я почав не дуже. Програма навчання була куди складніше, ніж в училищі. Але потім втягнувся і все пішло нормально. Мені навіть сподобалося вчитися. І в 1993 році отримав червоний диплом за фахом- Електрифікація промислових підприємств і цивільних будівель.
Ще під час навчання в технікумі, в травні 1991 року, у нас народилася донька Даша. Для нас, молодих батьків, настали нелегкі часи. Всі у кого є діти, пройшли через це... Правда теща і бабуся дружини- Аня, були досвідчені в цій справі, вони нам добре допомагали.
Але я не забував і про радіо, майже щовечора працював в ефірі.
І знову вирішив піти до Кулика, попросити вже третю категорію.
Про всяк випадок прихопив з собою кілька QSL- карток, на доказ моєї активної роботи в ефірі.
-А скільки років у тебе 4-а?- запитав Степанович.
-Більше 2-х...
-Добре... Потрібно рости!
Тепер, у мене з'явилася третя категорія- вона дає більше можливостей для радіоаматорів.
У когось з хлопців я купив плату трансивера Радіо-76. Все, що потрібно для перетворення цієї плати в трансивер на три діапазона- я зробив. До того моменту, у мене вже був непоганий саморобний частотомер. Я зібрав його, ще працюючи на напівпровідниковому заводі. Там і зібрати було з чого і налаштувати. Також купив високочастотний вольтметр Б7-12. Хорошим стрілочним мультиметром, я обзавівся давно. Деякі прилади, для настройки апаратури, у мене вже були. Але робота Радіо-76 мені не сподобалася. Так, недобудованим, я його продав.
Як і раніше, ми продовжували їздити в село. Відвідували батьків, бабусю і дідуся дружини, допомагали по господарству. У Калінінську я іноді заходив в гості до Юрія Анатолійовича, поговорити, послухати радіо. У нього був- UW3DI. До Феді- заходив кожного разу. Він жив уже в іншому будинку, поставив непогані антени, а головне- обзавівся класним трансівером- UA1FA. Його радіо було дуже добротно зроблено і добре налаштовано. Звучало воно здорово! Слухаючи його, я насолоджувався прийомом.
Заскочивши черговий раз до Анатолійовичу поговорити, я похвалився 3-й категорією.
-А телеграфом працюєш?- запитав він.
-Так, простий ключик у мене є, якось би електронний зібрати...
-Я тобі подарую, у мене давно лежить без діла.
Дуже добре працював той ключ! На ньому я провів багато зв'язків. Зібраний він був на мікросхемах 155 серії, коромисло, від реле РПС-7.
Через час я зібрав собі новий ключ, на мікросхемах 164 серії з коромислом від реле РПС-4.
Працюючи на електромаш заводі, я познайомився з одним інженером. Ваня теж виявився радіоаматором. Він був набагато старший і досвідченіший від мене. У нього була перша категорія. Але поки, як сказав він,- "відійшов від справ". Ваня запропонував купити у нього трансивер Лаповка- UA1FA.
-Радіо- повністю робоче, тільки немає верхньої кришки,- сказав він.
Доставити радіо до мене додому Ваня теж пообіцяв. І ми домовилися за ціну.
Моя дружина знала, за кого виходить заміж, тому із сімейного бюджету гроші на купівлю радіо, були виділені. Тим більше, я пообіцяв, як-тільки доведу новий трансивер "до розуму", відразу продам свій маленький.
Ваня не обдурив, того ж вечора радіо було у мене. Мабуть йому сильно потрібні були гроші. До трансиверу він доклав книжечку Я.С. Лаповок. "Я будую КВ радіостанцію". Все було зроблено як домовилися, тільки трансивер не працював...
До того моменту, я вже був не восьмикласником...- знав з чого почати!
І тижні через три- провів кілька зв'язків на новому трансивері. Як і обіцяв дружині, продав своє маленьке радіо.
На даху я поставив три "вертикала", на 10,15,20 метрів. На 80,40 метрів- розтягнув Inverted Vee. Довівши "до розуму" мій новий трансивер (а він був такий же крутий як і у Феді)- з ефіру не вилазив! Частенько і ночами. Дружина іноді ображалася, ну що робити- найцікавіші зв'язки в нічний час.
Потім, я таки переніс радіо в будинок. На комоді організував "робочий стіл", ну щоб все було поруч- дружина і радіо...
Ситуація в країні продовжувала погіршуватися. З роботою ставало все складніше. Підприємства закривалися. Цяж доля- не оминула й мій завод. Деякий час вже затримували зарплату, я почав шукати іншу роботу.
Якось, подруга дружини сказала, що їм на телефонну станцію потрібен монтер. Я пішов у відділ кадрів ГТС, все дізнався і показав свій ділом зв'язківця. А вже через місяць працював лінійним монтером на АТС-9. Зарплата була невелика-120 гривень, але і це було непогано. На заводі декілька місяців не платили... На новому робочому місці вчитися було нічому. У двох проводах розібратися не складно. Я швидко освоївся, привів свою ділянку в порядок. Часу вільного стало багато. Робочий день був ненормований і я часто закінчував роботу рано.
Після роботи поспішав додому- попрацювати в ефірі.
Пам'ятаю, "проходження" в ті роки було дуже хорошим.
Я постійно ганявся за DX-станціями. Працював на дипломи. Брав участь у невеликих змаганнях.
Почав думати над другою категорією. Я вже знав, що Олексій Степанович чоловік дуже добрий і домовитися з ним можна. Прихопивши з собою QSL-картки, якийсь диплом, апаратний журнал і "доводи поміцніше", пішов до нього поговорити...
-Так, розповідаєш ти гарно!..
Через кілька днів у мене була вже друга категорія. Можна було збирати підсилювач потужності.
Після інституту дружина працювала в школі. А через декілька років перейшла в дитячий садок- вихователем. На той час донька Даша підросла і ходила в садочок, до дружини.
Де-коли, ми втрьох їздили в Калінінськ провідати родичів, допомогти по господарству і з городами. Влітку в селі було куди веселіше, ніж в місті! Звичайно, там я не забував і про своїх друзів радіоаматорів- Анатолійовича і Федю. Саню, я вже давно не бачив. Після армії він рідко приїжджав в село до батьків. Жив десь в іншому місці.
У місті я познайомився і спілкувався з дуже багатьма радіоаматорами. Інколи заходив до них в гості, цікаво було подивитися їх апаратуру, послухати як вона звучить. Зрідка, заглядав в радіоклуби, там теж було багато чого цікавого...
Не далеко від мене, жив один радіоаматор Валентин Михайлович. (Прізвище та позивний, на жаль не пам'ятаю). На той час у нього був дуже крутий трансівер- RA3AO. Я слухав його не раз, але мені він не подобався. Ефір здавався якийсь зтиснутий і сухий, відчувалася нестача посилення по ВЧ. Радіо було дуже добре зроблено, але погано налаштоване.
Ще у багатьох хлопців мені вдалося послухати їх радіоапаратуру. Вся ця техніка звучала приблизно однаково. Лампова- звучала по іншому, ефір здавався більш природним, як-би об'ємним ....
Кілька разів, я піднімався і в "шек" радіоклубу на "Залізничній". Там було декілька апаратів. Один з них- непоказний, старий ламповий, зі знятою кришкою, на боці. Звучав він просто казково! Слухаючи це радіо, складалося враження, що ти всередині ефіру- і реально "бачиш" кореспондента. Більше я ніколи не чув подібного звучання радіоапаратури.
Середина 90-х, бардак в країні тривав. Жити ставало все важче. Зарплату дружині вже давно платили тільки "на папері". Моїх 120 гривень ні на що не вистачало.
Народ почав їздити на заробітки, хто куди... У 1997 році і я подався до Чехії. Але залишатися там довго не міг- вдома була сім'я, через півроку я повернувся.
З роботою і раніше було погано... Не знайшовши нічого кращого-я повернувся на ГТС, тільки на іншу ділянку, в іншому мікрорайоні. Зарплата залишалася маленькою, проте траплялися "халтурки". В країні з'явився приватний бізнес і багато "не бідних" людей. Всі вони хотіли мати телефон. Таких було досить і на моїй дільниці, здебільше в приватному секторі.
Якось, взимку, мені довелося ремонтувати лінію одного абонента. Від розподільної коробки, в землі, до нього йшов дуже довгий дріт. Випав сніг і кришки колодязів примерзли. Працювати в таких умовах- покарання!
-Синку, ну дуже потрібно! Зроби, я тебе прошу. В боргу не залишуся, - просив абонент.
Мені довелося попотіти... Та й не прийнято було, абонентів залишати з неробочим номером.
Абонент засунув мені в руку 50 гривень і простягнув пляшку віскі.
-Кольорове... Якось не дуже,- сказав я.
Бери-бери,- наполягав чоловік,- почастуєш друзів, вони оцінять.
Ну, хто оцінить- я вже знав...
Після Чехії знову активно працював в ефірі. Зібрав підсилювач потужності на 4-х ГУ-50, DX-ів "збирати" стало легше. Трохи займався дипломною програмою і брав участь у невеликих змаганнях. Навіть якось зайняв 2-е місце в "Helvetia contest" - телеграфом. Щороку брав участь в конференціях радіоаматорів Херсона та області.
На черговій конференції я зустрів Олексія Степановича і мені знову захотілося з ним поспілкуватися...
Озброївшись, всім чим зміг і прихопивши з собою "головний аргумент", я пішов до Кулика. Ми поспілкувалися, поговорили про те, про се... Я показав йому всі свої регалії, дипломи, QSL- картки і маленький презент.
Не дарма я взимку по телефонним криницям стрибав...
У мене з'явилася 1-я категорія і новий позивной- US7GD.
Тепер ніяких обмежень для роботи в ефірі не було. Я працював уже нормальною потужністю, на всіх аматорських діапазонах.
Закінчувалися 90-ті, ситуація в країні не поліпшувалася.
Теща збиралася їхати в Ізраїль і планувала забрати своїх батьків. Я теж почав думати над цим, але дружина не горіла великим бажанням куди-небудь переїжджати.
Як і раніше, я був активний в ефірі. Продовжував знайомитися і спілкуватися з новими радіоаматорами, заходив в радіоклуби. У клубі на "Східному"- теж бував, у свій час там перебувало QSL-бюро. Познайомився з такими серйозними хлопцями- як Віктор Ткаченко-UR7GG, Олександр Сервіанов- UR7GW, Олександр Бала- UT7GZ та іншими.
Ще працюючи на "електромаш" заводі, я познайомився з Ігорем-UR5GDQ. Він і Саша- UT7GZ зараз працюють разом в радіоклубі Супутник, місто Херсон.
Ці хлопці досі займаються потрібною і корисною справою! І в наш час їм вдається залучити молодь в радіо.
Влітку 1999 року я пошкодив ногу. Коліно сильно розпухло, майже не міг ходити. Довго мучився, поки лікарі не з'ясували в чому проблема. Через кілька місяців мені видалили меніск. Деякий час я не працював, був на лікарняному. Матеріальне становище в нашій родині погіршилося. Дружина "дозріла" переїхати в Ізраїль. Тим більше, що теща з батьками були вже там.
Ми почали оформляти документи на виїзд, але справа рухалася повільно... Мені знову довелося на деякий час вийти на роботу.
Незадовго до від'їзду, на роботі стався цікавий випадок.
Часто пошкодження телефонної лінії було в квартирі. І щоб усунути його, потрібно було потрапити всередину. Іноді, я вистукував свій позивний в двері абонента, а не дзвонив в дзвоник. Одного разу я постукав у двері і, несподівано, почув відповідь схожу на азбуку Морзе. Двері відчинила дуже стара жінка.
Це монтер,- сказав я,- викликали?
-Я давно чекаю майстра,- відповіла бабуся,- а я зрозуміла, що стукають азбукою Морзе.
-Ви знаєте азбуку Морзе?- здивувався я.
-Ще й як!..
Ми розговорилися... Бабуся розповіла, що під час війни служила радіотелеграфісткой при штабі Жукова. В 1944 році він очолив командування 1-го Українського фронту. Фронтовичка розповідала як було важко, скільки горя пережили і багато ще чого... Про Жукова вона відгукувалася надто недобре!
-Не вір синок всьому, що пишуть в книгах...
Ось такий момент був в моїй майже "радіоаматорській" практиці.
В травні 2000-го документи на виїзд були готові.
Ми завантажили наші речі в невеликий контейнер. Я прихопив книги, деякі прилади, телеграфний ключ і всі радіодеталі. Трансівер і підсилювач- продав.
Ліцензія радіоаматора залишилася у мене.
Нас проводжали всі наші родичі і друзі.
На пароплаві ми прибули до Хайфи, звідти приїхали в Ашкелон.
У липні 2000 року, у нас почалося нове життя.
В Ізраїлі у нас вже було багато родичів. В Ашкелоні жила теща з батьками. Перші півроку ми з дружиною ходили на курси Івриту та отримували кошик абсорбції. Дочка пішла тут в третій клас, але перший рік- в основному вчила мову.
На курсах Івриту ми познайомилися з багатьма людьми. З'явилися нові друзі, з деякими- ми дружимо до цього дня. Швидко пролетіли 6 місяців-веселий час закінчився...
Після закінчення курсів, я відразу ж пішов працювати. Житло ми зняли на один рік і ще півроку залишалися на зйомній квартирі. Але вже думали про покупку свого житла. Через кілька місяців, знайшли хорошу квартиру і оформили покупку. Наші родичі нам сильно допомогли, дали гроші на перший внесок. Ми з дружиною теж вже заробляли. Звичайно квартира вибиралася з урахуванням мого хобі, до якого я планував скоро повернутися.
Згодом ми переїхали в свою нову квартиру. Трохи облаштувалися, купили деякі меблі. Знайшли більш менш стабільну роботу.
Я почав подумувати про нову ліцензію радіоаматора.
Ще в Україні, у мене були зв'язки з багатьма хлопцями з Ізраїлю.
Я знайшов телефон Мірона- 4X6XQ, подзвонив йому, нагадав про себе, сказав що теж вже живу в Ізраїлі, в Ашкелоні. Він мені пояснив куди потрібно поїхати, до кого звернутися, щоб отримати ліцензію і позивний. Мову я вже трохи знав, тому міг пояснити, що мені потрібно.
Через кілька днів я поїхав в Тель-Авів, в інспекцію електрозв'язку (Місрад ха тікшорет). Жінка, на ім'я Мірям, займалася видачею ліцензій радіоаматорам. Я показав їй свою українську ліцензію. Вона зрозуміла що мені потрібно. Через хвилин 15, у мене в руках був листочок, з написом- 4Z5PN. Я знову став радіоаматором.
Руки почали свербіти... Але, грошей на покупку радіоапаратури у нас не було. Проте у мене було багато радіодеталей, деякі прилади та величезне бажання працювати в ефірі. За пару тижнів я спаяв телеграфний трансивер, прямого перетворення, на 20 метрів. У вихідному каскаді застосував всі ті ж 2х 6П15П і
П-контур. До поручнів балкона прикріпив вудку і розтягнув декілька коротких противаг. На балконі поставив невеликий стіл і обладнав "робоче місце".
Справа пішла... На цій іграшці я "спрацював" майже всю Європу. Звичайно, це все було несерйозно... Почав потроху відкладати гроші на нормальний трансивер.
Якось увечері, дзвонить мені Мирон.
-Ну, як справи? Як влаштувався?..
Ми поговорили. Я сказав, що вже отримав ліцензію і зібрав маленький трансивер, трохи працюю на 20-ці. Збираю гроші на нормальне радіо.
-А з Ашкелонскими, ти вже познайомився?- запитав він.
-Та ні...
Я не знав, що в нашому місті теж є радіоаматори.
-Є кілька хлопців,- і Мирон дав мені телефон Валєри, назвавши його позивний- 4Z5BF.
Наступного дня я зателефонував Валері. Ми розговорилися... Він сказав, що в Ашкелоні, не тільки він, а тепер уже і я, є ще хлопці. Обіцяв познайомити.
На вихідних, ми зустрілися з Валерою і пішли до ще одного нашого колеги. Юра- 4Z5LF- так звуть мого нового друга. Ми познайомилися, довго розмовляли, розповідали кожен про себе. Мої нові друзі- набагато старші від мене і набагато досвідченіший, їм було що розповісти... Юра відразу прославився як Гуру. Він має академічну ступінь. Мені, завжди було і є чому повчитися у нього.
Заходив я і до Валерія додому. Бачив і його "шек" та апаратуру.
У обох моїх колег, були однакові трансивери Kenwood TS-440. Ці апарати, були вже далеко не "юного" віку. Як говорить Гуру: "Коли дівчині 20 років, це те-що потрібно! А коли трансіверу- це вже не те..."
Вся наша компанія не з багатих людей, можемо дозволити собі бюджетні варіанти або апаратуру з других рук.
Майже кожну суботу ми з Валєрою відвідували Гуру. Це вже увійшло в традицію. Юра жив один, його дружина- померла, діти залишалися в Росії.
Як звучить імпортна техніка перший раз- я почув у Юри. Апарат непоганий, сервісу набагато більше ніж в будь-якому саморобному радіо. Хороші фільтри по проміжній частоті. Вмонтований автотюнер, який прекрасно працює в цій моделі трансивера. Багато разів я крутив ручку настройки цього радіо... "На слух" приймач звучав якось простенько, можна сказати- буденно. По прийому- я очікував чогось більшого... Все-таки фірмовий, справжній японський трансивер!
По суботах, радіоаматори Ізраїлю проводять в ефірі "круглі столи".
(Це коли багато кореспондентів збираються на одній частоті. А ведучий надає мікрофон кожному- по черзі).
На черговому "круглому столі", Юра представив мене радіоаматорському суспільству. Ведучий Марк- 4Z4KX, надав мені мікрофон. Я коротко розповів про себе, "влився" в суспільство радіоаматорів Ізраїлю.
Через деякий час у Юри закінчився час зйому його квартири. Продовжувати він не хотів і переїхав жити в невеликий будиночок з ділянкою, в іншому мікрорайоні. Ми з Валєрою продовжували відвідувати нашого друга на новому місці.
В дома, я працював на своїй "саморобці". Похвалитися нею хлопцям- я соромився. Все це виглядало якось несерйозно, хоча своє радіо я добротно спаяв і зібрав в невеликому красивому корпусі. Це була закінчена, робоча конструкція. Але хтось із хлопців почув мені в ефірі...
Я приніс своє радіо до Юри. Цікаво було порівняти його з нормальним трансивером. На мій подив, моя іграшка звучала не погано. Як прийнято говорити в радіоаматорському суспільстві: "Обидва апарати- чують однаково".
До того моменту я зібрав якусь суму грошей і почав підшукувати радіо.
На круглому столі, Міша-4Z5LL (нині покійний) пропонував на продаж
Icom-751a. Я зацікавився. Апаратура фірми Icom- часто рекламувалася на обкладинках журналів. Дещо я про ці трансивери читав. Я зателефонував йому і домовилися про ціну. Залишалося тільки повідомити цю "радісну" новину дружині. Моя новина виявилася не дуже... Зібраних мною грошей трошки не вистачало до необхідної суми. З сімейного бюджету мені їх люб'язно виділили.
І ми разом з дружиною, поїхали купувати радіо.
Міша провів мені короткий інструктаж. Я трохи послухав трансивер і навіть провів один зв'язок. Все працювало нормально. На слух, мені приймач сподобався більше, ніж в TS-440. (Хай вибачать мене власники фірми Kenwood.) Швидше за все ефірна обстановка була трохи іншою. Менше побутових шумів і промислових перешкод, хоча в декількох кілометрах від будинку Михайла, був аеропорт.
Наша квартира була на останньому четвертому поверсі. Дах будинку виявився нічийним і недоглянутим. Ділянка даху над нами вимагала ремонту. Я купив руберойд і смолу, запросив своїх друзів- радіоаматорів, ми все привели в порядок. Цим я вбив двох зайців- дах полагодив і позбувся дурних питань сусідів, які незабаром вони почали мені задавати. Правда будь-яка моя відповідь- їх влаштовувала, все одно вони нічого не розуміли...
На даху я поставив "вертикал" з алюмінієвих труб, висотою-11 метрів. Розтягнув мережу радіальних провідників. Передбачалося робота на 40 метрах і вище, із застосуванням узгоджувального пристрою. Марк- 4Z4KX, подарував мені метрів 20 коаксіального кабеля- RG 214 і дав, у тимчасове користування, хороший ручний тюнер фірми MFJ. Я почав працювати в ефірі.
Як і раніше, ми з Валерою відвідували Юру. Але на "круглі столи", я вже підходив з дому, на своєму трансивері.
Якось, Юра здивував нас приємною новиною.
-А в Ашкелоні ще є один радіоаматор, він скоро до нас підійде,- сказав він.
Віктор- так звуть нашого нового колегу. Уже, через пару годин, ми вчотирьох сиділи за столом, пили чай і каву.
Вітя- 4Z5QN, виявився зовсім "свіжим" радіоаматором. Ліцензію він отримав недавно. Але на той момент, у нього був найкрутіший трансивер- новенький Kenwood TS-570.
До антен, Віктор теж підійшов серйозно! Тимчасово він розтягнув антену типу "вірьовка" і приступив до будівництва "подвійного квадрата" на три діапазона. Виготовив поворотний пристрій.
Почавши працювати в ефірі, я зіткнувся з неприємним моментом. Мій власний передавач сильно заважав комп'ютеру і "периферії", вони "божеволіли". Допомагало тільки перезавантаження комп'ютера. Але я розумів в чому проблема. Поставити нормальні, діапазонні антени- у мене не було можливості і не дозволяло місце. А моя антена була абсолютно не «діапазонною". Кабель, що йшов від трансивера до неї, був частиною коливальні системи і частково "випромінював", заважаючи побутовій техніці.
Проблемою я поділився з хлопцями... Пропозицій було багато. Все, що міг- я перепробував, нічого не допомогло. Найпростішим, але, і найдорожчим рішенням проблеми- була купівля автотюнера. Грошей на нього у мене не було. І залишати дорогу річ на даху, було шкода.
На той момент, апаратний журнал я вів вже в електронному вигляді і освоїв цифрові види випромінювання. Тому, проблему потрібно було вирішувати. І я зробив невеличкий експеримент. Тут мені знадобилася допомога дружини. Тюнер, я переніс до антени. Там налаштував його тільки на одній частоті, а Ната в "шекі" контролювала показання КСВ-метра. Антену ми настроїли тільки на 40 метрів. Все встало на свої місця. І деякий час я працював тільки на 40-ці. Горище довелося закрити на замок і мало не кожен день заглядати туди, щоб не вкрали тюнер. Народилася ідея зібрати тюнер з дистанційним управлінням. Вітя зібрав мені моторчик з редуктором- руки у нього золоті! Цим моторчиком я настроювував конденсатор змінної ємності. Котушку я застосував з відводами, по діапазонам, перемикаючи їх за допомогою реле. А конденсатором- точно настроювувався на чистоту. Блок управління я розмістив в "шекі". Все стало на свої місця, проблема зникла. MFJ- я повернув Марку.
Моя ідея друзям сподобалася, хоча конструкція була далека від досконалості. Виникла ідея зібрати більш досконалий пристрій. Я почав підшукувати комплектуючі.
До того моменту, Вітя закінчив будівництво своїх "квадратів". І ми всі дружно допомогли йому встановити їх і настроїти. Конструкція вийшла не дуже міцною. Недовго вона простояла... Проте антена працювала чудово! Добре відчувалася різниця посилення - придушення сигналів, вперед-вбік, вперед-назад.
Якось, працюючи в ефірі, я почув позивний UR4GB. Це позивний сигнал мого вчителя, а тепер уже і колеги Юрія Анатолійовича. Він з кимось працював, закінчував зв'язок. Я покликав його і ми відійшли "в сторону" по частоті. Наш зв'язок затягнулося хвилин на 40. Домовилися про трафік на наступну суботу.
Через деякий час це перейшло в систему. Ми не зустрічалися вже дуже довго і новин було більше ніж достатньо.
Ліга радіоаматорів Ізраїлю, в якій я перебуваю, систематично проводить різні заходи. Виїзди на природу, змагання, дипломні програми та інше. Доброю традицією стало щорічне проведення змагань HOLYLAND test. Кілька разів ми з хлопцями виїжджали на природу і працювали в тесті. Потім, я почав виїжджати один. На жаль, мої колеги вже не зовсім молоді. І зараз, щороку, я беру участь в цих змаганнях, в основному- як мобільна станція.
Наша дружна компанія, як і раніше, збиралася у Юри. Ми проводили експерименти з різними антеннами- вертикалами, діполями, магнітними рамками... Перевіряли та випробували різні типи саморобних узгоджувальних пристроїв. А найчастіше- просто розмовляли, розповідали різні цікаві історії. Пили чай, каву, а іноді щось і міцніше.
Йшов час. У новій країні ми вже зміцніли, стали на ноги. Вирішили завести ще одну дитину. Даша вже виросла і давно натякала нам на братика або сестричку. Ну, справа нехитра...
У грудні 2008-го у нас народився мужичок- Максим. Турбот додалося, але ми були вже дорослі досвідчені батьки, знали що до чого... Та й умови не ті, що з першою дитиною.
Після декрету дружина закінчила непогані курси для дитячих садків. Отримала дозвіл на відкриття приватного садочку. Вона давно мріяла повернутися до своєї улюбленої справи- вихованню дітей. Тепер з'явилася можливість відкрити свій сад. Але наша квартира не підходила для цього. Ми зняли будинок з ділянкою і там організували наш дитячий сад. Будинок був великий, місця вистачило- і для всієї нашої родини, і для дітей.
До того моменту батьки тёщі- померли, вона жила одна, окремо і переїхала до нас.
Всі мої жінки дуже люблять дітей! Вони спадкові вихователі.
До справи ми підійшли серйозно! У нас все запрацювало.
Свою квартиру ми здали, антену, довелося демонтувати всі кабелі та обладнання згорнути.
На новому місці у мене не було можливості поставити вертикал. Проте у дворі росло високе дерево, на яке я закинув провід метрів 12 завдовжки. Недалеко від дерева закопав невелику мережу противаг. До точки живлення антени я під'єднав вже новий- модернізований тюнер. Новий пристрій, представляє з себе звичайну Г-образну L-C ланку. Має чотири комбінації перемикання. Змінна котушка і КПЕ, обертаються двигунами з редукторами. Контроль здійснюється за індикаторами, за допомогою зворотного зв'язку. Блок управління тюнером знаходиться в "шекі". Я швидко все налаштував і знову працював в ефірі.
Наш синок підріс і вимагав до себе багато уваги. Він рано почав ходити і говорити, ставив багато запитань. У садку діставав вихователів, в дома нас. Максима цікавило абсолютно все! Він витрушував речі з шаф і тумбочок.
Розкидав мій інструмент. Весь час намагався покрутить радіо.
Одног разу, я прийшов з роботи і десь чую "папа- новембер", "папа-новембер"... (Це суфікса мого позивного). В "шекі"- мене чекав сюрприз. На стільці сидів мій "юний радіоаматор" з навушниками на голові. Він включив трансивер, розкрутив всі ручки, натискав на тангенту і кричав в мікрофон- "папа- новембер", "папа-новембер"... Благо, захист в радіо працював добре, транзистори в вихідному каскаді вціліли. Прийшов час познайомити спадкоємця з моїми друзями- радіоаматорами.
На той час, Юра кілька разів змінив житло. До нього приїхав син з Росії і у нього з'явилася собака на ім'я Фредді. Хлопцям Максим відразу сподобався, він швидко знайшов з усіма спільну мову, особливо з Фредді... Тепер, на прогулянку, іноді ми ходили до Фредді.
Несподівано нашу чесну компанію "виявив" Леонід. Тоді, у нього ще не було позивного, але радіохуліганом він був досвідченим.
Радіоприймач у нього був і він вже давно "підслуховував" нас в ефірі. Ми познайомилися і Льоня "влився" в наш колектив. Почав подумувати про позивний і ліцензію.
Минуло більше року, як ми жили на новому місці. Садок працював. Ми почали підшукувати собі відповідне житло "на землі".
А до літа 2012-го вже оформили купівлю двоповерхового котеджу.
Квартиру- продали. У новому будинку ми знову обладнали дитячий сад.
Дружина почала працювати, а теща допомагати.
Тут з антенами проблем у мене немає. Дах і два двори в моєму розпорядженні. На даху я поставив старий вертикал з двома довгими противагами. Там-же, встановив тюнер і все налаштував. Цього було достатньо, щоб "перекантуватися" взимку. Навесні я планував зробити щось серйозніше.
Через деякий час, Леонід склав теоретичний іспит і, для отримання позивного, йому потрібно було провести 100 зв'язків під наглядом досвідченого радіоаматора. Завдяки нашому чуйному керівництву- у нього все вийшло. Він отримав позивной- 4Z4LS.
Толк в радіоапаратурі Льоня знає. Придбав собі Kenwood TS-590. Ми допомогли йому з антеною. На даху його дев'ятиповерхівки розтягнули Дельту.
У себе вдома я також проводив багато експериментів з різними типами антен. Освоїв програму MMANA, моделював і на практиці перевіряв їх роботу. Цікаві результати показали магнітні рамки. Непогані антени, до того ж, виконують роль преселектора сигналів по входу. Узгоджувальних пристроїв і різних комутаторів я також побудував багато- в основному з дистанційним управлінням.
А кілька років тому до нашої компанії приєднався знаменитий радіоаматор з України- Йосеф (Ігор) Купершмідт- 4X5MZ, ex UX5MZ. Ми допомогли йому оформити ліцензію і придбати апаратуру. Він теж вибрав собі Kenwood TS-590, на даху його будинку розтягнули рамку. Я зібрав йому ручний тюнер. Як завзятий DX-men, з ефіру Йосеф "не вилазить"!
І зараз ми всі дружимо, спілкуємося, допомагаємо один одному.
За свою радіоаматорську практику мені довелося покрутити і послухати чимало різної радіоаппаратури- саморобної, військової, промислової, також імпортних апаратів фірм Kenwood, Icom, Yaesu та інших. Правда, в основному бюджетної та середньої цінової категорії. Вся ця техніка звучить приблизно однаково- щось краще, щось гірше. Але, найбільше мені сподобалася робота трансивера Icom-765. Цей апарат має теплий ламповий звук, багатий сервіс, продуману ергономіку, хороші фільтри на всі види модуляції, встроїний блок живлення і автотюнер.
Респект інженерам!
На закінчення, мені знову хотілося б повернутися до витоків. Згадати людей, завдяки яким я придбав чудове хобі- став радіоаматором.
Олександр Майборода- кращий друг дитинства! Проклав в моїй свідомості тоненьку ниточку від крихітного діода детекторного приймача, до великого хобі- справи всього мого життя! (Саня поки не отримав радіоаматорський позивний).
Юрій Анатолійович Циганков- UR4GB, ex UB5GBF.
Зав'язав перший вузлик цієї ниточки. Учитель, наставник, друг і просто хороша людина. Викладач з великої літери, здатний простою і зрозумілою мовою пояснити складні речі!
Федір Гаврилов- US1GCK, exs RZ3DWQ, UB5GLO. Людина яка не дала обірватися ниточці, зав'язавши свій вузлик. Друг юності, спілкування з яким принесло мені чимало задоволення.
Цим людям я вдячний за те, що вони відкрили мені новий Світ- дивовижний, чарівний і захоплюючий Світ подорожей по радіохвилях. Подарували мені хобі, захворів яким я на все життя!
І звичайно ж, велика подяка моїй дружині Наталі! Вже тоді вона знала, що виходить заміж за "хвору" людину і розуміла, що іноді буде "не головною" в моєму житті.
Я ж, в свою чергу, постарався з'єднати в одне ціле- любов, дружину, сім'ю і моє чудове захоплення.
А завершу я свою розповідь, словами геніальної людини, видатного радіоаматора Якова Семеновича Лаповка- UA1FA.
«Все люди, проживают одну жизнь. А радиолюбители- две! Одна- обычная, как и все. Вторая- в эфире, путешествуя на радиоволнах по странам и континентам.»
Юрій Зінчук- 4Z5PN, exs US7GD, UB5GPU.
|
