DX Pedition



Дорога в Антарктиду.
Братчик Роман UT7UA


Почалось все ще з школи, вірніше зі шкільної бібліотеки! В пошуках чогось нового з конструювання я натрапив на книжку, в якій було все - і моделювання різних машин, і хімічні досліди та багато чого іншого, в тому числі як зробити простенький детекторний радіоприймач! Зробивши свій перший крок я навіть і не догадувався що радіо стане моїм життям! Далі були радіошкола ДТСААФ, морзянка, «полювання на лисиць», радіобагатоборство але завжди на першому місці робота в ефірі! Перший свій позивний UB5KBE отримав майже «на другий день» після отримання паспорта, в змаганнях завоював звання Майстра спорту СРСР. Як і в будь-якого працюючого в ефірі початківця радіоаматора, від екзотичних префіксів перебивало подих а героїчне полярне життя славнозвісного Е.Т. Кренкеля, плюс бажання побачити світ підштовхнули до роботи в Арктиці! Після закінчення курсів полярних робітників сім років працював радистом на обсерваторії імені Е.Т. Кренкеля  (острів Хейса Землі Франца Йосипа (ЗФЙ)) позивними UA1OT, 4K2OT.

Попасти в Антарктиду я хотів ще працюючи в Арктиці, писав заяви до інституту Арктики та Антарктики в Ленінграді, але пробитись через велику кількість бажаючих стати учасником радянської антарктичної експедиції не поталанило! Після виступу по телебаченню першого президента незалежної України Леоніда Кравчука, в якому йшлося про те, що Україна хоче мати свою станцію в Антарктиді, я та Олександр Міхо (в даний момент знаходиться на станції «Академік Вернадський») написали йому листа і запропонували свої кандидатури для роботи на станції. Більше року нас ніхто не викликав, і тільки в кінці літа 1995 р. Український Антарктичний Центр набрав першу команду для роботи на майбутній станції «Академік Вернадський»,  куди мене взяли менеджером зв’язку!

10 листопада 1995 року перша група українських полярників вилетіла з Києва в Кембридж на двотижневе навчання в Британській антарктичній службі (BAS), і 24 листопада 1995 р. ми разом з британськими колегами полярниками вилетіли з Англії на Фолклендські (Мальвінські) острови з посадкою на острові Вознесіння.
В Порт-Стенлі на нас вже чекали британські судна «Брансфілд» та «Джеймс Кларк Росс» (JCR). В перший же день знайомлюсь з радистом «JCR» та отримую інформацію про місцевих радіоаматорів, яких на Фолклендах в відсотковому відношенні мабуть найбільше у світі! Особливо багато тут УКХ станцій. Вже закінчились позивні з 3-х літерними суфіксами, і видають 4-х літерні: VP8AAAA! Ліцензії видає поштова служба після здачі іспиту з одноразовою оплатою на все життя! Саме тоді у мене з’явилась ідея отримати позивний VP8CTR для роботи з бази -музею «Ворді хауз».
26 листопада «JCR» вийшов з Порт-Стенлі курсом на Антарктичний півострів. Нам повезло з погодою - знаменита своїми штормами протока Дрейка була прихильною до нас! Під час подорожі познайомився з Маркусом VP8CSF, який направлявся на сезонні літні роботи на новій британській станції Розера. Пару разів пробували провести QSO з судна, але нас ніхто не чув. Лишалось тільки прослуховувати ефір та дивуватись де-яким європейським станціям, що проходили на 80 м. із сигналами як місцеві!

В першій половині дня 28 листопада «JCR» пройшов досить вузькою протокою Лемайєра між двома крутими стінами гір островів Бусс та Скотт. Це одне з наймальовничих місць півострова, яке є візитною карткою станції і найпівденнішим пунктом більшості туристичних маршрутів. Пробивши двокілометровий канал у льодовому полі, ми нарешті дістались станції «Фарадей»! 

Історико-географічна довідка.

Аргентинські острови - група невеличких островів, що знаходяться в 5 км на Захід від мису Туксен західного узбережжя Антарктичного півострова, відкриті французькою антарктичною експедицією Ж. Шарко в 1903-1905 рр. та названі на честь Аргентинської Республіки за допомогу в організації та проведенні експедиції. Острів Галіндез (65о15’S, 64o16’W) названий на честь капітана аргентинського флоту І. Галіндеза який відправив корабель на пошуки експедиції.

1934-1937 р.р. британська експедиція на Землю Грейама під керівництвом Джона Римілла будує базу на названому ними острові Вінтер (Зима), одному із групи Аргентинських островів.

28 березня 1947 р. експедиція під керівництвом сера Джеймса Ворді заново відбудовує базу на місці старої, яку по одній з версій зруйнувала потужна приливна хвиля. База дістала назву «F», а будинок назвали на честь Ворді його ім’ям.

В 1953 р. будується новий великий будинок на сусідньому острові Галіндез, що отримав ім’я «Coronation House», а з 1954 року там продовжують всі наукові роботи бази «F», переіменованої в 1977 році на честь знаменитого британського вченого Фарадея його іменем.

Згідно меморандуму між Україною та Великобританією 6 лютого 1996 р. база «Фарадей» безкоштовно передана Україні. Так з’явилась на карті Антарктиди українська станція «Академік Вернадський». 


Клімат.

Клімат тут субантарктичний морський, середня температура влітку близько нуля, взимку не холодніше -18С, дається взнаки близьке сусідство Тихого океану! В зимовий період часті вітри понад 30-35 м/с. За статистикою 300(!) днів на рік падає сніг, та 25-30(!) днів на рік - безхмарне небо. 



Життя станції.

Ранок на станції для кожного працівника починається в різний час, але не пізніше 9 години. Так у метеорологів о восьмій ранку спостереженняза погодою та передача метеоданих до світового банку, яку виконує менеджер зв’язку. Для геофізика, що веде спостереження за товщиною озонового шару, початок роботи залежить від погоди за вікном! Так в безхмарний день антарктичного літа останній замір концентрації озону виконується о першій годині ночі, а наступний вже о третій. Кожен на станції знає свою справу, і виконує її!
В кінці кожного тижня в п’ятницю на станції аврал - все миється, чиститься та натирається. Зате суботнього вечора після сауни, одягнувши  білі сорочки з краватками всі збираються на вечерю з хорошим українським вином!
Влітку в хорошу погоду вирушали в місцеві експедиції по вивченню акваторії станції, сповзаючих з півострова льодовиків. Саме в Антарктиді я покорив свою першу гірську вершину! 



Робота в ефірі.
 

Буквально зразу ж після офіційної частини нашого перебування на станції, Стів VP8CQC привів мене на радіостанцію, де у нього був скед із Бобом K4MZU - лідером у зв’язках з різними станціями та експедиціями Антарктиди. З ним і був  проведений мій перший антарктичний радіозв’язок!
Перше враження від ефіру було не погане. На 20 м «проходили» Штати, Південна Америка, як екзотика для Арктики, стала тут місцевим зв’язком, і часом надокучала своїми QRM.  Добре було чути й Європу! Я з нетерпінням чекав на японців, але дарма!!! Працюючи з ЗФЙ, ми часто змагались хто проведе більше QSO за одну годину роботи і саме в pile-up з JA! Без них в Антарктиді було сумно! В перший рік роботи кожен зв’язок з Японією був подією, навіть не вдалось закрити всі діапазони.
В основному діапазони добре «відкривались» за пару годин перед заходом сонця і були «відкриті» до 7-8 годин ранку за місцевим часом. Працював практично на всіх діапазонах, крім 24 та 28 МГц , де не було жодного натяку на проходження!
Два рази на рік, влітку та взимку, станція попадає в пояс сходу та заходу сонця впродовж 4-6 годин. В Україні це триває близько 10 хвилин, і саме тоді можна провести дальні зв’язки на низькочастотних діапазонах 160 та 80 м.
 
Лінія термінатора в липні Лінія термінатора в листопаді
 
Кожен день о 18 UTC чудово проходила Україна. У нас в цей час був трафік із київськими станціями UT5BW, UY5UG, UY5UY, UX4UL рівненськими UX1KR, UT1KY. З Черкас «підходив» Юрій, UR5CA, з яким вперше попали в Арктику, та багато інших бажаючих провести зв’язок з Антарктидою.
Після закриття «двадцятки», на годину - дві «відкривався» 30 м., далі 40 м. Практично в перший рік роботи з червня по вересень лише пару годин на добу «оживали» діапазони, і можна було провести всього до сотні QSO!

Не обійшлось і без курйозів. Так, в один з перших днів роботи проходження на 160 м було як ніколи! Без електронного ключа важко було обробляти pile-up американців! Сигнали були не нижче 5-6 балів! І раптом, у самий розпал роботи чую сигнал пожежної тривоги!!! Від «наводок» на проводи протипожежної безпеки спрацювала сигналізація, і всі зайняли свої місця згідно розкладу, як подобає в такому випадку. Мені ж потім прийшлось «виставляти могорич»!
Взагалі «гортаючи» файли апаратного журналу, починаю жалкувати, що не задався ціллю виконати умови диплому WAS на 160 м з Антарктиди. Пам’ятаю, як на Землі Франца Йосипа (ЗФЙ), працюючи позивним UA1OT, після QSO з кожним новим штатом останньої десятки гучно виявляв свої емоції, майже як на забитий м’яч Сергієм Ребровим (UT7UDX) у вирішальному матчі!!!

Впродовж липня-серпня, близько 12 UTC, як раз по лінії термінатора, кожного ранку на 75 м. у DX вікні проходять західні штати США із сигналами понад 59+++! Саме в цей час вони працюють із станціями Австралії, Нової Зеландії та Океанії. На жаль, з Антарктичного півострова провести QSO з Австралією на 75 м велика проблема! За два роки роботи мені вдалось тільки двічі реально почути та провести зв’язки з не більш як 5 VK станціями! А ось із Новою Зеландією та Океанією проблем не було! Причина мабуть в товстому крижаному покрові Антарктиди який не відбиває радіохвиль. В той самий час проходили  станції з Японії, Південної Кореї і найцікавіше - по довгому шляху!
Кожен рік мали хорошу нагоду працювати зі своїм антиподом - найбільш віддаленою точкою планети. UA0QN та UA0KAG, використовуючи всього один трансивер, проходили на 160 та 80 м до семи - дев’яти балів!
В жовтні на 75 м, як по розкладу, саме вздовж лінії термінатора, не більше чим на 10-15 хвилин «пробивались» станції з Японії. Лише один раз за два з половиною роки  мені вдалось почути JA на 160 м! Було це близько 12 GMT 17 жовтня 97 р, саме тоді працювала експедиція VK0TS, яку «гукали» безліч японців, що проходили в мене до 9 балів! Після декількох невдалих спроб провести хоч один зв’язок, мусив вимкнути станцію - були інші термінові справи. Далі на протязі багатьох днів у той самий час слухав, викликав та домовлявся про зустрічі, але жодного сигналу японських станцій так і не почув.
Антарктичною весною та осінню «оживали» високочастотні діапазони, і основна маса зв’язків проведена саме в цей час. На прохання аматорів переходили з одного діапазону на інший, і кому поталанило з проходженням завжди дякували за нову країну на DXCC! Про результати роботи експедиції можете довідатись із таблиць.
Позивним EM1U з 15.04 по 6.11 1996 року проведено 11011 QSO.
Позивним EM1KA з 29.11.95 по 27.10.97 проведено 28772 QSO , з них 7045  повторів.

Братчик Роман. "Дорога в Антарктиду", журнал "Радіоаматор" № 4,5/1999.
Bratchyk Roman. "Way To The Antarctic" // Kiev.- 1999. - "Radioamateur".- № 4,5 (in Ukrainian).



UZ1RR Updated: