«БЕЗ ВЕРБИ Й КАЛИНИ НЕМА УКРАЇНИ...»
Андрій Кондратюк

Так каже образне народне слово...
Росте калина по тінистих лісах, в гаях і дібровах, на схилах, на узліссях і лісових галявинах. Дуже часто поряд з іншими деревами. По всій Україні.
Її й біля хат садять. Калина коло хати — здавна найперша і найзначніша ознака оселі українця. Існує гарний звичай, який, на жаль, подекуди вже починають забувати. Біля щойно зведених осель на примітному місці в першу чергу висаджують калину. І поки посадять інші дерева в саду, кущі калини вже розростаються, милуючи зір білим цвітом навесні й рубіновими кетягами ягід восени...
На зиму ж червоні кетяги калини вставляють поміж віконних рам — їхнє світло і зігріває, і радує. Пам’ятаєте рядки із чудової поезії Максима Рильського «Почорніли заводі в озерах»:

     Вставлено у вікна другі рами,
     Вата і калина поміж рам...

Line.jpg (2197 bytes) Kalina.jpg (30195 bytes)

Без калини не уявити пісенної творчості народної, а пісень про калину не злічити. Одні назви які барвисті, милозвучні: «Ой у лузі при дорозі зацвіла калина...», «Червоная калинонька, похиле деревце», «Ти, червона калинонько, чому листя опускаєш», «А в лузі калина весь луг прикрасила», «Ой зацвіла калинонька, з неї цвіток опав».
Із калиною в народній пісенній творчості дуже часто асоціюються патріотичні почуття, любов до Батьківщини. Згадаймо відому баладу часів Хмельниччини «Розлилися круті бережечки», Тут калина символізує мужність і незламність духу у боротьбі за незалежність рідного краю, благородний порив цю незалежність виборювати, відстоюючи рівночасно свободу і гідність людську:
Гей, у лузі червона калина,
  гей, гей, похилилася,
  Чогось наша славна Україна,
  гей, гей, засмутилася.
  А ми ж тую червону калину,
  гей, гей, та піднімемо,
  А ми ж свою славну Україну,
  гей, гей, та розвеселимо!
І в іншій пісні:
Ой у лузі при дорозі
  Зацвіла калина...
Виряджала в доріженьку
  Мати свого сина.
А рубінові плоди калини, за народними уявленнями, здавна символізували мужність людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами. До того ж насіння їх схоже на серце. У народі живуть легенди про сміливих дівчат, які заводили у непрохідні хащі загони завойовників Батия, прирікаючи їх на загибель. Саме з крові цих самовідданих патріоток ніби й зросли калинові кущі. У легенді «Дівочий ліс», наприклад, це мужня дівчина Маринка. Завела вона турків-бусурманів у непрохідні нетрі, там вони й загинули. Але султан-турок стяв Маринці голову, заструменіла гаряча кров. І де та крівця на камінь впала — калиною стала...

КАЛИНА  ЛІКУЄ
Смак ягід специфічний, терпкувато-кислий; вони містять дубильні речовини, мурашину, оцтову, ізовалеріанову кислоти, багато вітамінів. Стиглі плоди збирають пізно восени. Кора калини містить дубильні речовини, крохмаль, глікозид вібурнин й органічні кислоти. В корі також знайдено 6,5% жовточервоної смоли, ряд органічних кислот. Кору збирають навесні (в квітні — травні), квітки — під час цвітіння.
РЕЦЕПТИ  ВІД  ЄВГЕНА  ТОВСТУХИ
У народній медицині настій та відвар кори застосовують при хворобах застудного походження, скрофульозі, носовій кровотечі, настій плодів — при геморої, сік плодів — при захворюваннях горла, бронхів, шкірних хворобах, настій та відвар квіток і сушених плодів — при гіпертонічній хворобі, захворюваннях нирок, як потогінний засіб.
Для лікування респіраторно-вірусних та печінкових захворювань використовують варені ягоди калини звичайної. Ягоди варять на малому вогні 10-15 хв., охолоджують і вживають по 1 столовій ложці у поєднанні з 1 столовою ложкою меду 3 рази на добу через 30 хв. після їди.
Для полоскання ротової порожнини і горла готують такий настій:
Беруть 1 столову ложку сушених ягід та 1 столову ложку квіток, заливають 1 склянкою окропу, настоюють 2 год. Цей настій дають дітям при діатезі по 1 чайній ложці 3-4 рази на добу за 30 хв. до їди.


ОЙ ПІД ВЕРБОЮ РЯСНОЮ...
І. Макаренко

Погляньте на вербу напровесні. Віти всіх дерев ще голі, а вона вкрита серпанком молодесеньких ніжних листочків. Од них не відвести очей, і серце співає: «Настала красна пора, коли все оживає!»

Як не любити вербові коси,
Її перлисті чисті роси
І тихий шепіт навесні...

захоплено писала колись талановита українська поетеса Ольга Марунич.

Підійдімо до цієї красуні через кілька днів, коли вона сповна вкриється духмяним жовтавим і медоносним цвітом. Над ним уже гудуть бджоли, які дружно повилітали з вуликів після довгої зимівлі і збирають пилок та нектар — перший взяток для свого розплоду. Скільки ж на вербі листочків?

Виявляється їх можна підрахувати за числом та діаметром гілок: у середньому 19-20 тисяч тріпотливих  вузеньких смужечок, а на старому дереві — вдвічі більше.
Цей невибагливий рослинний велет росте навіть від устромленої в землю гілочки, аби було вдосталь вологи. Отож верба надзвичайно корисна. Вона допомагає озеленювати міста, виділяючи велику кількість кисню, поглинаючи пил та шум.
До гнучкої верби споконвіку в Україні ставляться з повагою. З минулих століть до нас дійшли пісні, в яких вона оспівується. Ці твори живуть у народі: «Ой там, у степу, при дорозі», «Ой зашуміли ті густі лози, що ся не развили», «Защебетав жайворонок».
...У фольклорі верба символізує дівочу красу або сум: «Ой вербо, вербо», «Ой вербиченько, біле личенько», «В кінці греблі шумлять верби», «На в городі верба рясна», «Ой у полі верба» та багато інших.
Правічне дерево живе в легендах і переказах. Мавка з «Лісової пісні» Лесі Українки з любов’ю звертається до старої верби як до матінки, зимує в її дуплі. Верба, як і калина, — поетичний символ України. Тож великий Кобзар, розлучаючись з батьківщиною, взяв з собою в заслання вербову гілочку, посадив її і розрослося могутнє дерево. Із пагінців його поет виростив майже 200 вербичок. А згодом було посаджено цілий гай, що шумить донині серед пісків Кос-Аралу.  Йдеться про найпоширенішу в Україні білу вербу.
Рід цієї рослини — численний. У нас росте близько 30 видів, а в світі понад 600! З них є непоказні, а є й напрочуд декоративні, особливо білі плакучі, а також ламкі.
Шелюга добре росте на піщаних косах, зокрема Дніпра; козяча — в лісах; а кущові верби попеляста й вушката — по болотах, рівчаках, луках.
Недарма люди саджають вербу на межах, левадах, долинах. Там, де вологі грунти. Крім берегів річок і ставків, що в нас рясніють вербами, зустрічаємо деревце й біля криниць, колодязів: воно оберігає питну воду і дає прохолоду людям у літню спеку. «Де верба, там і вода», — кажуть у народі.
До дрібних вербових чагарників належить розмаринолиста і лозинна, з останньої найчастіше плетуть кошики, різні побутові речі, сувеніри. Деревину здавна використовують у народному різьбленні, виготовляючи миски й ложки, корита й ночви, човни й весла. Навіть частину церковних іконостасів. Колись майстрували сопілки, а з червоної верби — кобзи та бандури. Для цього зрізану деревину рік сушили в соломі, другий — у борошні... Лише на п’ятий рік матеріал ставав придатним для виготовлення інструментів.

Вербна Неділя — велике свято
Верба — дійова особа в традиційних  обрядах, святкових ритуалах. Ще в дохристиянські часи була символом весняного пробудження, народження нового. Вважали, що вона оберігає людей від нечистої сили, злих духів, захищає оселі від пожеж.
Дві тисячі літ тому Ісус Христос в’їхав до Єрусалима верхи на ослі, бо так само як кінь вважався символом війни, осел символізував мирну тварину. І вся проповідь Ісуса Христа була про царство миру на землі. Народ стелив під ноги Ісусу, коли він їхав вулицями, земні пальмові гілки.
З того часу на честь цього славного входу Ісуса Христа в Єрусалим святкується Вербна неділя. Люди приходять до церкви зустрічати Христа з гілочками верби, вкритими сірими пухнастими «котиками», бо у нас пальми не ростуть.
У народі є звичай прийшовши додому з церкви зі свяченою вербою, легенько побити лозою дітей і кожного члена сім’ї, примовляючи:

«Верба б’є, не я б’ю,
За тиждень Велик день,
Червоне яєчко недалечко!»

Вхід Ісуса Христа до Єрусалиму


Як верба виховувала
Протягом століть гнучкий і різкий пагінець мав неабияке значення у вихо­ванні підростаючого покоління і як засіб карання в різних установах. Тому батіжки заготовляли возами і зберігали в школах, військових сховищах, судах, магістратах — щоб використовувати за призначенням. До наших днів збереглося прислів’я: «Не я б’ю, верба б’є», проте воно вже набуло жартівливого відтінку.

Верба лікує
Не обминемо особливо цілющих властивостей дерева. З листя і квітів добувають рутин, що запобігає ламкості судин, робить їх еластичними і допомагає боротися з підступною хворобою — інсультом. А дубильні речовини містять антибіотики. Вони проникають крізь шкіру, тому компреси з відвару кори роблять при запаленнях і застарілих ранах.
У народній медицині зрізають напровесні молоду кору, не товстішу за палець. Застосовують зовнішньо і внутрішньо як в’яжучий, кровоспинний, дезинфікуючий і сечогінний засіб. При жіночих хворобах п’ють відвар (чайну ложку кори на склянку води), по дві такі склянки на день. Порошком з кори посипають рани. Його втягують у ніздрі при носових кровотечах. При болях у ногах з розширеними венами допомагають теплі до колін ванни — з кори верби й дуба — протягом півгодини. Потім одягають спеціальні гумові панчохи і лягають відпочити.
Якщо є лупа і свербить шкіра голови та випадає волосся, його миють міцним настоєм із суміші кори верби і коріння лопуха, взятих порівну.
При слабкості ніг і тремтінні їх під час ходіння роблять ніжні ванни у міцному відварі кори верби. Отака вона, чудодійниця.

Верба проти радикуліту
Іван Чекман, член-кореспондент НАН і АМН України, академік Нью-Йоркської академії наук, доктор медичних наук рекомендує використовувати відвар кори або листя верби при лікуванні багатьох хвороб: Первые аптеки и фармакология на Украине
«В корі і листі верби містяться глікозиди, алкалоїди, флавоноїди, дубильні речовини (до 12%). Ще одну дуже цінну лікувальну речовину містить кора верби — саліцилову кислоту, з якої одержують ацетилсаліцилову кислоту (аспірин), натрія саліцилат — протиревматичні, протизапальні, знеболюючі засоби. Їх використовують для лікування ревматизму, радикуліту... Саліцилати зменшують здатність крові скипатися і утворювати тромби, знижують рівень холестерину, зменшують ризик виникнення раптової смерті: інфаркта міокарду, крововиливу у мозок. Не випадково в багатьох країнах світу аспірин приймають 2-3 рази на рік певними курсами з метою профілактики цих захворювань».
Лікувальне застосування мають кора, молоде листя, бруньки, верхівки гілок. Сушити треба при помірній температурі. Готова для зберігання кора вважається сухою, коли легко ламається при згинанні. Заготовлені різні частини дерева зберігаються в окремих упакуваннях. Строк зберігання — до 5 років.
Доступність верби при нестачі ліків — важливий фактор. Та не треба безглуздо виламувати таку корисну рослину на весняні букети «котиків», а потім викидати на смітник.